Кавказький капкан для Росії

Спроби Кремля врегулювати вірмено-азербайджанський конфлікт шляхом власного посередництва зазнають невдачі. Після Другої карабаської війни 2020 року, РФ почала стрімко втрачати свій авторитет у регіоні. Порушені Москвою умови договору щодо гарантій Єревану під час переходу азербайджанськими військами безпосередньо кордонів Вірменії (зокрема, Джемрука), суттєво обмежили воєнно-політичні амбіції росіян і надали тактичну перевагу Анкарі та Баку. Встановлення контролю над Зангезурським (2020 р.) та Лачинським (2022 р.) коридорами ще більше розширило вплив Ільхама Алієва на політику на Кавказі та змусило російські військові формування самоусунутися від здійснення так званої миротворчої місії. На сьогодні вся посередницька функція Кремля між Азербайджаном і Вірменією звелася до примусу Пашиняна прийняти практично всі вимоги Алієва.

Активізація процесу деколонізації Росії змушує путінський режим задобрювати власні території на Північному Кавказі. Оскільки РФ втратила міжнародний вплив на багатьох геополітичних напрямках, уряд Путіна намагається зменшити напруженість на своїх південних кордонах. За прикладом Чечні, Москва нарощує фінансові вливання у вибухонебезпечні регіони Дагестану, Кабардино-Балкарії, Північної Осетії та Інгушетії. Здебільшого Кремль фінансує проєкти будівництва для молоді, різні соціальні програми і т.зв. культурно-просвітницькі заходи. Тим часом місцеве населення все частіше висловлює антиросійські позиції через посилення мобілізації в регіоні. Народи Північного Кавказу усвідомлюють, що це цілеспрямована політика Кремля на знищення національних пасіонарних прошарків, а збільшення грошових вливань має ситуативний, тимчасовий характер. На міжнародній арені саме таку позицію озвучують представники народів Кавказу, які ставлять собі за мету деімперіалізацію і деколонізацію сучасної Росії.

Деструктивна політика грузинського уряду в регіоні лише відтерміновує, але не скасовує демонтаж російських баз в Абхазії та Південній Осетії. Кавказький вузол регіональних проблем не може бути вирішений за присутності окупаційних російських військ на територіях Грузії. На тлі падіння геополітичних акцій Кремля, абхазький і осетинський проксі-режими дедалі категоричніше висловлюються про необхідність повної інтеграції в РФ за прикладом ОРДЛО. Водночас усі впливові світові та регіональні гравці займають вичікувальну позицію щодо російської присутності та готуються до перезавантаження влади в Тбілісі 2024 року. Є достатньо підстав вважати, що політичні еліти держав Кавказу докладуть максимум зусиль у середньостроковій перспективі, щоб убезпечити регіон від російських "спецоперацій" та іншої підривної діяльності.