Значні втрати Росії у війні та зниження ефективності набору військовослужбовців за контрактом дедалі більше ставлять під сумнів її здатність забезпечувати потреби фронту в особовому складі без нової масової мобілізації. Дослідження ІКАР розглядає чинні та нові механізми поповнення російської армії, ставлення суспільства до масової мобілізації та її можливих політичних наслідків, а також реалістичність гібридних сценаріїв мобілізації. На основі отриманих даних дослідження оцінює обмеження, з якими стикається Кремль під час ухвалення рішень, і прогнозує заходи, до яких російська влада може вдатися, щоб забезпечити потребу в сотнях тисяч додаткових військовослужбовців.
Основні завдання дослідження:
- Дослідити ставлення населення РФ до проведення нової хвилі примусової мобілізації з урахуванням можливих політичних і соціальних наслідків такого рішення.
- Оцінити реальні можливості Росії щодо забезпечення потреб фронту в особовому складі, зокрема стійкість і обмеження чинних підходів до набору військовослужбовців.
- Виявити та проаналізувати технології, механізми й додаткові можливості набору військовослужбовців, які російська влада розвиває для забезпечення потреб фронту без проведення відкритої масової мобілізації.
- Оцінити здатність Росії реалізовувати гібридні сценарії мобілізації, що поєднують формальні та неформальні механізми набору, адресні мобілізаційні заходи та інші інструменти поповнення особового складу.
Методологія дослідження
Цей доклад спирається на багаторічні комплексні соціологічні дослідження ІКАР у Росії, що поєднують кількісні та якісні методи.
Репрезентативні кількісні дослідження проводилися як на загальноросійському, так і на регіональному рівні. Опитування проводилися методом CATI (Computer-Assisted Telephone Interviewing), який передбачає проведення телефонних інтерв’ю за інтерактивною структурованою анкетою з використанням спеціалізованого програмного забезпечення для соціологічних досліджень.
Усі загальноросійські кількісні опитування, проведені у 2022–2026 роках, використовували однакові параметри вибірки та соціально-демографічні характеристики. Основна анкета повторювалася в усіх десяти хвилях загальноросійського дослідження, що дало змогу відстежувати зміни у ставленні росіян до широкого кола питань, пов’язаних із війною та мобілізацією.
Дослідження також охоплює широкий спектр російських і міжнародних медіаджерел, зокрема федеральні та регіональні ЗМІ, офіційні публікації державних органів, а також популярні та спеціалізовані видання. Окремий напрям дослідження включає збір, класифікацію та аналіз статистичних даних із відкритих джерел і спеціалізованих установ. Інформація збиралася та перевірялася з використанням методів розвідки за відкритими джерелами (OSINT). Під час оцінювання інформації враховувалися надійність і походження джерел, дати публікацій, повнота та контекст даних, а також можливі політичні, інституційні чи комерційні мотиви. За можливості ключові фактичні твердження та кількісні показники зіставлялися з кількома незалежними джерелами.
Для моніторингу російського цифрового та соціального медіапростору в режимі реального часу, а також відстеження наративів і тенденцій у російському телевізійному та відеоконтенті використовувалися інструменти на основі ШІ — OchiAI та War of Words.
Ключові висновки
Російське суспільство не підтримує нову хвилю масової мобілізації. Це фундаментальна суспільна установка, яку військово-політичне керівництво Росії не може ігнорувати під час розгляду такого рішення. Негативне ставлення до примусової мобілізації сформувалося в період проведення першої хвилі восени 2022 року та після неї. З початку 2024 року частка росіян, які виступають проти нової мобілізації, практично не змінюється і становить близько трьох чвертей населення.
Російська влада також змушена враховувати дві важливі зміни в суспільних настроях, що відбулися від моменту першої хвилі примусового набору росіян до армії. По-перше, удвічі зменшилася кількість росіян, які підтримують примусову мобілізацію – з 24% на початку 2023 року до 11% у 2026 році. По-друге, відмінності щодо цього питання між різними віковими групами згладилися.
Тоді як абсолютна більшість молодих росіян були і залишаються противниками такого кроку, старше покоління ще на початку 2023 року демонструвало значно вищу підтримку (близько 30%) масової мобілізації. На сьогодні відмінності між молодшим, середнім і старшим поколіннями росіян не є суттєвими – абсолютна більшість представників усіх вікових груп виступає протидругої хвилі мобілізації.
Наступними двома важливими факторами, які впливають на суспільні настрої в Росії загалом і сприйняття мобілізації зокрема, є відсутність ідеологічного підґрунтя російсько-української війни, прийнятого більшістю росіян, та відсутність образу перемоги в цій війні.
Перший фактор не є критичним, коли армія спирається на набір військовослужбовців за контрактом, але стає критичним у разі примусової мобілізації. Другий, відсутність сформульованого державою уявлення про перемогу, негативно впливає як на ставлення суспільства до мобілізації, так і на готовність значної кількості громадян укладати військові контракти навіть в обмін на високі виплати. Зрештою, відсутність уявлення про перемогу відсуває перспективу демобілізації на невизначений термін і, своєю чергою, підвищує сприйману ймовірність загибелі або тяжкого поранення.
За роки повномасштабної війни ці ризики стали дедалі очевиднішими для більшості росіян і більше не сприймаються як віддалені або малоймовірні, особливо з огляду на те, що більшість росіян мають родичів або знайомих, які брали участь у війні або загинули на ній.
Російська пропаганда спирається на кілька стратегічних наративів, покликаних виправдати війну та можливість примусової мобілізації. Перший представляє війну як боротьбу з фашизмом і, відповідно, як праву справу. Другий звертається до перемоги у Великій Вітчизняній війні (1941–1945) як до центрального міфу сучасної Росії: участь у війні подається як повторення подвигу дідів і прадідів. Третій наратив представляє російсько-українську війну як конфлікт, який насправді ведеться проти одвічного та екзистенційного противника Росії — колективного Заходу, водночас зображуючи росіян носіями та захисниками справжніх загальнолюдських цінностей. Зокрема, цей наратив покликаний виправдати затяжний характер війни та необхідність мобілізувати для перемоги всі ресурси Росії, включно зі збільшенням кількості російських чоловіків, яких відправляють на війну. Нарешті, четвертий наратив представляє учасників війни проти України як героїв сучасності, проводячи паралелі із радянськими солдатами, які визволяли Європу.
Російській владі не вдалося сформувати цілісну ідеологічну основу, здатну забезпечити масову добровільну участь росіян у війні проти України, особливо участь, зумовлену ідеологічними, а не матеріальними мотивами. Навпаки, їхні дії протягом цих років сприяли переважанню прагматичних, а не ідеологічних мотивів під час ухвалення рішення про укладення контрактів із Міністерством оборони Росії.
У міру продовження війни державний апарат був змушений розширювати свою діяльність за межі виробництва винятково провоєнних наративів. До 2025–2026 років стійкість політичної системи Росії дедалі більшою мірою спиралася на три елементи: управління суспільним невдоволенням, обмеження доступу до альтернативних джерел інформації та побудову системи військової соціалізації. Перші два елементи мають переважно реактивний характер і спрямовані на управління суспільством, для якого масова примусова мобілізація є надзвичайною та вкрай небажаною подією.
Набагато важливішим і фундаментальнішим за своїм характером є третій елемент – створення всеосяжної системи військової соціалізації. Ця система вже охоплює дошкільну, шкільну та вищу освіту в Росії. Її кінцева мета – виховати покоління, для яких і війна, і масова мобілізація сприйматимуться як нормальна і навіть очікувана частина життя.
Російська влада врахувала уроки першої хвилі примусової мобілізації. До осені 2026 року вона значно краще підготовлена до проведення часткової мобілізації, ніж чотири роки тому. Це стосується як правових, так і адміністративних аспектів мобілізації.
Можливості відстеження мобілізаційного ресурсу, повнота інформації про його поточне місце проживання, місце роботи та найближче соціальне оточення, а також спектр обмежувальних заходів, включно із забороною на виїзд із країни навіть через союзну Росії Білорусь, сьогодні значно ширші. Порівняно з 2022 роком роботодавцям, як державним, так і приватним, у разі масової мобілізації буде відведено значно більшу роль і покладено більшу відповідальність як за оповіщення працівників, так і за забезпечення їхньої явки до військкоматів після отримання повісток. Значно розширилися й можливості геолокації осіб, які підлягають військовому обліку, що тепер ускладнює ухилення від мобілізації шляхом зміни місця проживання або переїзду до іншого регіону країни.
Наразі система набору військовослужбовців за контрактом у Росії досягла своєї межі. Про це свідчать щомісячна кількість укладених контрактів, якість особового складу, що надходить до збройних сил, та величезні відмінності в розмірах регіональних виплат, які можуть сягати 1 000%. Система масового набору ув’язнених для участі в бойових діях, уперше випробувана ПВК «Вагнер», із 2023 року стала державною політикою і також була поширена на всіх росіян, які мають проблеми із законом – від стадії розслідування або навіть простого затримання до винесення судового рішення. Однак і цей підхід не здатен суттєво збільшити щомісячну кількість укладених контрактів. Не може забезпечити такого збільшення і набір мігрантів, іноземців та росіян, які нещодавно отримали громадянство, списання боргів позичальникам або тиск на призовників і військовозобов’язаних.
У 2026 році Міністерству оборони, а особливо регіональній владі, довелося залучити до контрактного набору роботодавців і рекрутингові агентства, які працюють за комісійну винагороду. Витрати на останні зросли в кілька разів: із середнього рівня 358 млн рублів на місяць у 2025 році до 802 млн рублів на місяць у січні–квітні 2026 року. Ще однією категорією населення, на яку дедалі активніше спрямовуються зусилля з набору, стали російські студенти. Набір молодих людей, які не завершили вищу освіту, що у 2026 році багаторазово посилився, слід розглядати не стільки з точки зору кількісних показників, скільки як спробу підвищити якість набраних контрактників.
Формально студентів набирають до Військ безпілотних систем, а не до звичайних піхотних підрозділів. Однак де-факто окремого контракту Міністерства оборони для студентів не існує, і після укладення контракту їх зрештою можуть направити на службу до звичайних штурмових підрозділів. На практиці набір студентів як якіснішого мобілізаційного ресурсу здійснюється за рахунок поєднання фінансових стимулів, неправдивих обіцянок щодо умов служби та адміністративного примусу. Тенденції останніх місяців свідчать про те, що набір саме цієї категорії військовозобов’язаних лише посилюватиметься незалежно від того, чи розпочнеться масова примусова мобілізація.
Можливі сценарії мобілізації
Інерційний сценарій: низька ймовірність
Сценарій, за якого Росія продовжує здебільшого спиратися на «найману» модель набору військовослужбовців у поєднанні з нематеріальними стимулами для укладання контракту, такими як припинення кримінального переслідування або отримання російського громадянства, життєздатний лише за умови зниження інтенсивності наступальних дій Росії. Це особливо важливо у разі відсутності нових фронтів – як проти України, так і проти інших держав чи блоків.
Своїми заявами, діями та підготовкою Москва демонструє, що не має наміру знижувати інтенсивність бойових дій проти України і не виключає розширення фронту на сотні кілометрів. За таких умов, з урахуванням фундаментальної зміни характеру війни внаслідок широкого застосування безпілотників, що призводить до постійного зростання втрат особового складу, нинішніх темпів набору за контрактом уже недостатньо. Підтримувати поточні темпи поповнення російських збройних сил уже складно, і в міру продовження війни ця проблема ставатиме дедалі важчою для подолання навіть без подальшої ескалації.
Воєнно-політичне керівництво Росії продемонструвало у 2022 році, що у разі необхідності готове відмовитися від інерційного підходу та ухвалювати рішення, не орієнтуючись на власну пропаганду чи надмірно оптимістичні військові доповіді.
Відкрита масова мобілізація: середня ймовірність
Сценарій відкритої масової мобілізації активно обговорюється як у російському суспільстві, так і серед російських еліт. Тривожність посилюється як авторитарним характером ухвалення рішень, так і попереднім досвідом: і повномасштабному вторгненню, і першій хвилі масової мобілізації передували лише чутки, тоді як Кремль заперечував наявність таких планів.
Необхідність різкого збільшення припливу особового складу до російської армії стала очевидною вже у 2023 році. Водночас настільки ж очевидні й ризики, пов’язані з примусовою масовою мобілізацією. Вона може перетнути фактично єдину «червону лінію» для російського суспільства. Аргумент про необхідність мобілізації для демобілізації примусово набраних із 2022 року військовослужбовців, найімовірніше, не буде достатнім, оскільки російське суспільство виявляє мало співчуття навіть до цієї категорії військовослужбовців.
Відкрита масова мобілізація також підірве рамку «спеціальної воєнної операції», для якої російська пропаганда досі не запропонувала альтернативи. Зрештою, це означатиме звернення до одного з двох найбільш крайніх інструментів, що залишаються в розпорядженні Росії: масової мобілізації та застосування ядерної зброї. Якщо ця загроза не призведе до бажаного результату, а саме до реальних і швидких успіхів на полі бою, у Кремля залишиться лише один варіант, який у нинішніх умовах не отримає підтримки ні російського суспільства, ні Китаю, ні країн Глобального Півдня.
Попри ці ризики, ймовірність такого сценарію оцінюється як середня з урахуванням попередньої практики ухвалення рішень Кремлем і часто ірраціонального характеру цих рішень. Якщо воно буде ухвалене, влада, ймовірно, намагатиметься провести нову кампанію примусового набору у стислі терміни, використовуючи уроки першої хвилі мобілізації. При цьому набір, імовірно, не буде зосереджений у найбільших містах, а основна увага приділятиметься регіонам із найменшими одноразовими виплатами за укладання контракту. Такий підхід дозволить компенсувати дефіцит, зумовлений обмеженими можливостями регіональних бюджетів, водночас знижуючи негативний медійний ефект.
Гібридна мобілізація: висока ймовірність
На цьому етапі гібридна мобілізація видається найбільш ймовірним сценарієм, що поєднує елементи двох попередніх. З огляду на очевидні обмеження інерційного підходу та ризики відкритої масової мобілізації, воєнно-політичне керівництво Росії, ймовірно, розглядатиме гібридний підхід як найефективніший варіант.
Відкрита примусова мобілізація насамперед негативно позначиться на сприйнятті федеральної влади. На відміну від неї, збільшення обов’язкових регіональних квот на щомісячний набір російських чоловіків до збройних сил за надання регіональній владі можливості обирати між набором за контрактом і примусовою мобілізацією покликане перенести суспільне невдоволення на рівень місцевої влади.
Гібридна мобілізація, що поєднує фінансові та інші стимули з додатковим примусовим набором, дозволить Росії посилити тиск на полі бою, розподіляючи наявні соціальні та політичні витрати у часі. Такий підхід відповідає продемонстрованій Володимиром Путіним готовності продовжувати війну на невизначений термін. З погляду Москви, постійний тиск на полі бою у поєднанні з поступовим збільшенням військового контингенту, а не просто відновленням втрат, зрештою має дати результат і дозволити Росії досягти своїх цілей виключно воєнними засобами.
Крім того, поступова гібридна мобілізація дозволить уникнути перевантаження системи воєнної підготовки та розгортання особового складу, водночас забезпечуючи набір приблизно такої ж кількості військовослужбовців, як і під час першої хвилі примусової мобілізації. Відповідно, після виборів до Державної думи, ймовірно, триватиме систематичний набір за контрактом одночасно із помітним збільшенням випадків примусової мобілізації.
Кожен із описаних вище сценаріїв має значення для короткострокового прогнозу та планування відповідних заходів реагування. Російський державний апарат завершує перехід до мобілізаційної моделі, яку можна реалізовувати хвилями та в різному масштабі – від часткової до загальної мобілізації. Наразі Росія значно краще підготовлена до мобілізації, ніж у 2022 році, і, ймовірно, краще підготовлена до неї, ніж будь-яка інша країна у 2026 році.
Міністерство оборони Росії вже має чітке уявлення про наявний мобілізаційний ресурс і постійно розширює можливості отримання більш повної та актуальної інформації про нього. Одночасно вдосконалюються адміністративні механізми примусу військовозобов’язаних до виконання мобілізаційних приписів.
Однак представлені в цій доповіді дані та аналіз підходу російської влади до мобілізації ще важливіші для розуміння середньо- та довгострокової перспективи. З цієї точки зору має менше значення, чи проведе Росія примусову мобілізацію цього чи наступного року. Поряд із систематичним обліком і моніторингом мобілізаційного ресурсу відбувається набагато фундаментальніший процес: формування нового мобілізаційного ресурсу, більш відповідного умовам постійної війни.
Цей процес можна описати як воєнну соціалізацію. Вона охоплює дошкільну, середню та вищу освіту, квазігромадянське суспільство, церкву, ЗМІ, культуру та інші сфери. У середньо- та довгостроковій перспективі головна мета полягає у формуванні поколінь, для яких, на відміну від нинішніх, мобілізація сприйматиметься не як надзвичайна подія, а як запланована і навіть очікувана частина життя.
