Одним із сталих елементів легітимізації російських електоральних процесів стало залучення іноземних громадян, яких російські офіційні структури та державні медіа представляють як «міжнародних спостерігачів» або «експертів». На відміну від професійних місій, які працюють за встановленою методологією та оцінюють увесь електоральний цикл, такі спостерігачі часто здійснюють короткострокові візити, відвідують обмежену кількість дільниць і роблять висновки, що виходять далеко за межі безпосередньо побаченого. European Platform for Democratic Elections (EPDE) визначає таку практику як politically biased або fake election observation.
Показовим прикладом стали президентські вибори в Росії 15–17 березня 2024 року. Росія не запросила місію БДІПЛ ОБСЄ, позбавивши російських виборців можливості отримати незалежну комплексну оцінку процесу за стандартною міжнародною методологією. Водночас російська сторона заявила про присутність 1115 іноземних «спостерігачів та експертів» зі 129 країн.
Склад таких делегацій має принципове значення. Поряд із колишніми політиками та представниками невеликих партій до них входять громадські активісти, блогери, журналісти альтернативних і проросійських медіа, а також особи без інституційного мандата на професійне спостереження.
Механізми зовнішньої легітимізації через альтернативні спостережні місії
Залучення іноземних «спостерігачів» дозволяє російській стороні компенсувати дефіцит визнаного міжнародного спостереження альтернативною присутністю іноземних громадян. Їхні позитивні коментарі використовуються для підтвердження тез про «законність», «прозорість» і «демократичність» голосування.
Професійна кваліфікація у сфері електорального моніторингу при цьому має другорядне значення. Важливішим є поєднання іноземного громадянства, публічного або професійного статусу, передбачуваної політичної позиції, готовності виступати в медіа та відсутності інституційної підзвітності.
Формування образу міжнародного визнання
Обмежена участь визнаних міжнародних інституцій і критичні оцінки західних держав ускладнюють представлення російських виборів як процедури, що має широке зовнішнє визнання. Цей дефіцит Москва компенсує залученням окремих іноземних спостерігачів, експертів і громадських діячів.
У публічній комунікації таких учасників зручно представляти через національність і суспільний статус: «французький спостерігач», «американський юрист», «сербський професор» або «експерт із Румунії». Позитивна оцінка окремої людини у такий спосіб набуває ширшого міжнародного контексту.
Найбільш очевидно цю функцію виконують Андре Шанклю та Джорджо Дескович Дескі. Обидва є громадянами країн ЄС, але не представляють офіційні виборчі інституції своїх держав. Їхні зв’язки з Росією та проросійськими структурами сформувалися задовго до участі в російських електоральних заходах.
Шанклю багато років діє у французькому проросійському та ультраправому середовищі. Він був пов’язаний із Groupe Union Défense та Ordre Nouveau, став співзасновником Collectif France-Russie і Comité France-Donbass, а через Novopole брав участь у розвитку контактів між французькими ультраправими та проросійськими структурами на сході України.
У 2022 році Шанклю брав участь як іноземний «спостерігач» у російському псевдореферендумі на окупованій частині Херсонської області, а у 2023 році — в російських «виборах» на окупованій частині Донецької області.
Джорджо Дескович Дескі представляє інший, але функціонально схожий профіль. Його політична діяльність пов’язана з рухом за відновлення так званої «Вільної території Трієст» та ідеєю територіального самовизначення. Він заснував Liberazione Triestina, а з 2024 року очолює Osservatorio Libero di Trieste, яка вказує Москву як один із центрів своєї діяльності.
Контакти Дескі з російськими структурами мають тривалу історію. Ще у 2015 році італійські медіа повідомляли про його участь в організації зустрічей трієстських активістів із представниками російського посольства в Римі. Пізніше він розвивав контакти з Абхазією та іншими структурами, пов’язаними з частково визнаними та невизнаними територіями.
У 2023 році Дескі брав участь у російських «виборах» на окупованій частині Луганської області та публічно називав голосування демократичним і прозорим. У 2024 році він також брав участь у спостереженні за російськими президентськими виборами.
Обидва випадки демонструють один механізм. Російська сторона залучає не іноземців без попередньо сформованої позиції, а громадських діячів, уже пов’язаних зі сприятливим для Росії політичним середовищем. Їхнє громадянство дозволяє представляти оцінки як голоси з Франції чи Італії, хоча самі учасники не мають офіційного мандата від цих держав.
Так створюється альтернативний образ міжнародного визнання. Замість підтримки з боку визнаних інституцій російська комунікація демонструє підтримку окремих іноземних діячів і використовує її для просування тези про те, що офіційна позиція західних держав не відображає думки всіх європейців.
Надання виборам юридичного та експертного авторитету
Політичні заяви російської влади та позитивні відгуки іноземних «спостерігачів» самі по собі мають обмежену переконливість. Додаткової ваги їм може надати професійний статус спікера. Тому серед іноземних «спостерігачів» присутні юристи, адвокати та колишні судді, здатні формулювати політичні оцінки мовою права та професійної експертизи.
До цього профілю належать Арно Девеле, Горан Петронієвич і Дж. Клайн Престон IV. Окрім юридичної кваліфікації, їх об’єднують зв’язки з Росією, які існували ще до участі в російських виборчих заходах.
Найбільш показовим є профіль Арно Девеле. Французький юрист спеціалізувався на міжнародному кримінальному та гуманітарному праві, працював із колишнім генеральним прокурором США Ремзі Кларком і був членом юридичних команд, пов’язаних із захистом Саддама Хусейна та Ілліча Раміреса Санчеса.
Девеле тривалий час жив у США, а у 2022 році переїхав до Росії. Ще до участі в російських електоральних заходах він підтримував концепцію багатополярного світу та критикував політику США і НАТО.
У Росії Девеле взаємодіяв зі структурами, які просували російські тези щодо України, виступав на неформальному засіданні Ради Безпеки ООН і брав участь у підготовці матеріалів так званого «Міжнародного громадського трибуналу щодо злочинів українських неонацистів та їхніх пособників».
У 2022 і 2023 роках він брав участь у російських електоральних заходах на окупованих територіях України та давав їм позитивні оцінки. При цьому у відкритих джерелах немає окремого методологічного звіту Девеле з комплексним аналізом виборчого процесу.
Схожу функцію виконує Дж. Клайн Престон IV. Його американське громадянство дає російській комунікації додатковий символічний ресурс. Престон багато років займався юридичною діяльністю, пов’язаною з Росією, позиціонував себе як фахівець із російського права та виступав за покращення російсько-американських відносин.
Після парламентських виборів 2011 року він називав російське голосування вільним і чесним. Пізніше Престон неодноразово брав участь у місіях, організованих російською стороною, включно з російськими «виборами» на окупованих територіях України у 2023 році та президентським голосуванням 2024 року.
Його коментарі переважно стосувалися видимої організації голосування та роботи окремих дільниць. Вони не супроводжувалися системним аналізом політичної конкуренції, медіасередовища, допуску кандидатів або законності проведення російських виборів на окупованих територіях. При цьому Престон ніколи не представляв уряд США чи офіційну американську спостережну місію.
Горан Петронієвич доповнює цю модель статусом сербського адвоката та колишнього судді. Він пов’язаний із белградським медіацентром «Русский экспресс», фактичним власником якого є, і брав участь разом із представниками цієї структури в російських виборчих заходах.
Його юридичний і суддівський досвід дозволяє представляти позитивну оцінку голосування як професійний висновок. Однак сталі зв’язки Петронієвича з російським громадським і медійним середовищем залишаються важливим контекстом для оцінки незалежності таких заяв.
У результаті професійний титул стає самостійним елементом легітимізації. Увага аудиторії переноситься на кваліфікацію іноземного юриста, тоді як методологія спостереження, його масштаб і критерії оцінки залишаються менш помітними. Політичне повідомлення у такий спосіб набуває форми зовнішньої професійної оцінки.
Створення академічного підтвердження
Окрему функцію виконують іноземні політологи, викладачі та дослідники. Їхній академічний статус дозволяє вийти за межі тверджень про технічну організацію голосування та вписати позитивну оцінку російських виборів у ширшу дискусію про суверенітет, міжнародні відносини та зовнішнє втручання.
Показовим прикладом є Срджан Перишич, сербський політолог, викладач Університету Східного Сараєва та колишній радник Мілорада Додіка. Його участь у російських електоральних заходах має тривалу історію.
У 2020 році Перишича запросила російська Громадська палата як іноземного «експерта» на голосування щодо поправок до Конституції РФ, яке проходило без офіційного міжнародного спостереження з боку ОБСЄ/БДІПЛ та ПАРЄ.
У 2022 році він відвідував окупований Донбас у складі сформованої російською стороною міжнародної групи, а пізніше брав участь як «спостерігач» у псевдореферендумі на окупованій частині Запорізької області.
У 2023 році Перишич відвідав російські «вибори» на окупованій частині Донецької області, включно з дільницями в Новоазовську, Маріуполі та Донецьку. Він стверджував, що голосування відповідало російському законодавству та Конституції РФ, а воєнний конфлікт не ставив під сумнів законність процедури.
Його публічна риторика виходить за межі оцінки окремих дільниць. Перишич розглядає міжнародну політику крізь призму державного суверенітету та західного втручання. Зокрема, він стверджував, що фінансовані Заходом НГО використовуються для впливу на вибори та організації «кольорових революцій».
Така позиція дозволяє вписати позитивну оцінку російських виборів у ширший наратив, згідно з яким західна критика сама по собі є формою політичного втручання. При цьому Перишич не публікував комплексного звіту з описом методології спостереження, критеріїв відбору дільниць та аналізом політичної конкуренції, медіасередовища, можливого примусу, підрахунку голосів і механізмів оскарження.
У цьому випадку академічний статус виконує функцію інтелектуального підтвердження. Питання дотримання електоральних стандартів переноситься у площину геополітичного протистояння, а російська позиція набуває форми політологічної інтерпретації.
Створення незалежного медіасвідчення
Іноземні журналісти, блогери та власники власних медіаплатформ виконують іншу функцію. Вони дозволяють переносити російські наративи в зовнішнє інформаційне середовище від імені джерела, яке формально не належить до російських державних ЗМІ.
Такий профіль представляють Себастьян Сальгадо, Соня ван ден Енде та Томас Рьопер. Їх об’єднують доступ до захоплених Росією територій і можливість поширювати отримані там матеріали серед закордонної аудиторії. При цьому умови такого доступу та попередні зв’язки учасників із російським інформаційним середовищем мають принципове значення.
Себастьян Сальгадо представляє цінний профіль для роботи з іспаномовною аудиторією. Аргентинський журналіст керує платформою Data Urgente, працював у teleSUR, мексиканському TVC та HispanTV, а також викладав журналістику в Національному університеті Ла-Плати.
У серпні 2022 року він відвідував окуповані частини Донецької та Луганської областей, де підготував документальний проєкт Tango de Libertad en Lugansk. Пізніше проєкт отримав премію Khaled Alkhateb International Memorial Awards, засновану Russia Today.
У вересні 2023 року Сальгадо брав участь у російських «виборах» на окупованій частині Запорізької області. Напередодні «голосування» він повідомив в ефірі аргентинського Radio Nacional, що прибув до Росії на запрошення уряду РФ як міжнародний спостерігач. Таким чином, його роль вийшла за межі журналістського висвітлення подій на окупованих Росією територіях і включила безпосередню участь в організованій російською стороною електоральній процедурі.
Соня ван ден Енде демонструє схожу модель. Вона неодноразово відвідувала окуповані території в межах організованих російською стороною поїздок. Під час одного з таких прес-турів група пересувалася за заздалегідь визначеним графіком, а доступ до території забезпечувала приймаюча сторона.
У 2022 році ван ден Енде брала участь у псевдореферендумі на окупованій частині Луганської області, а у 2023 році — в російських «виборах» на окупованій частині Херсонської області. Її свідчення використовувалися і в російській міжнародній комунікації. У травні 2022 року постійний представник Росії при ООН Василь Небензя залучив її до організованого Росією заходу, де ван ден Енде виступала як нідерландська журналістка, яка особисто відвідала окуповані території.
Томас Рьопер представляє найбільш сталу версію цієї моделі. Він є громадянином Німеччини, проживає в Санкт-Петербурзі та веде німецькомовний ресурс Anti-Spiegel.
У 2022 році Рьопер виступав «спостерігачем» на псевдореферендумі на окупованій частині Херсонської області, у 2023 році брав участь у російських «виборах» на окупованих територіях, а у 2024 році знову фігурував серед іноземних учасників президентського голосування.
Anti-Spiegel дозволяє йому поширювати оцінки безпосередньо серед німецькомовної аудиторії. У 2025 році Рада ЄС внесла Рьопера до санкційного списку та вказала на використання Anti-Spiegel для поширення російської дезінформації, а також на його участь у легітимізації російських електоральних процедур на окупованих територіях України.
Головний ефект такого профілю полягає у зміні формального джерела повідомлення. Російський наратив потрапляє в зовнішнє медіасередовище через іноземного журналіста, який посилається на особистий досвід і поширює свою оцінку через власні канали. Для закордонної аудиторії повідомлення вже походить не від російської влади, а від іноземного автора.
Згодом його свідчення можуть знову використовувати російські ЗМІ та офіційні представники як зовнішнє підтвердження. У результаті один і той самий наратив циркулює між російським і закордонним інформаційними просторами, щоразу набуваючи видимості додаткового незалежного підтвердження.
Формування образу підтримки з боку «громадянського суспільства»
Ще одним джерелом зовнішнього підтвердження є представники іноземних громадських організацій. Назва організації та статус її керівника дозволяють представити приватну позицію як ширшу оцінку закордонного громадянського суспільства.
Такий профіль ілюструє Камелія Доріна Поп, громадянка Румунії, яка тривалий час проживає в Італії та очолює Асоціацію соціального сприяння друзям Румунії в Європейському Союзі (APSARUE). Організація була створена в Італії у 2014 році. На той момент Поп працювала комерційною консультанткою. Пізніше вона здобула юридичну освіту.
Її участь у російській електоральній тематиці розпочалася ще до «виборів» на окупованих територіях. У 2021 році Поп брала участь у Москві в конференції про роль громадянського суспільства в забезпеченні демократичних стандартів виборів, а у 2022 році була залучена до російської кампанії навколо псевдореферендумів.
У 2023 році Поп брала участь у російських «виборах» на окупованій частині Луганської області як представниця APSARUE. Вона позитивно оцінювала підготовку дільниць і роботу персоналу, заявляла, що не виявила порушень, і говорила про «надію на зміни» серед виборців.
При цьому Поп не мала мандата від Румунії, Італії чи інституцій ЄС, а APSARUE не представляє румунську діаспору або європейське громадянське суспільство загалом. Водночас іноземне громадянство та назва організації дозволяють використовувати визначення «експерт із Румунії» та «представник європейської громадської організації». Приватна позиція у такий спосіб набуває ширшого символічного статусу, ніж її фактичне інституційне представництво.
Створення мережі перевірених і передбачуваних спостерігачів
Окрім вирішення окремих комунікаційних завдань, російська влада формує стале коло іноземців, яких можна повторно залучати до виборчих заходів. Значна частина розглянутих осіб у різні роки брала участь у російських виборах і псевдореферендумах, конференціях, прес-турах та організованих поїздках на окуповані території. Таким чином Москва отримує коло учасників, чиї позиції, публічна поведінка та можливості поширення повідомлень уже відомі.
Повторна участь стає механізмом відбору. Організатори знають, наскільки людина готова публічно коментувати побачене, яких оцінок від неї можна очікувати та через які канали вона здатна їх поширювати. Учасники, які раніше позитивно оцінювали російські процедури та відтворювали близькі до російської позиції тези, стають передбачуваними кандидатами для наступних заходів.
Водночас різноманітність цієї мережі дозволяє використовувати різні профілі для різних комунікаційних завдань. Політичний активіст створює враження політичної підтримки, юрист додає правового авторитету, викладач — академічної респектабельності, журналіст переносить повідомлення в зовнішній медіапростір, а представник НУО створює образ підтримки з боку громадянського суспільства. У результаті одні й ті самі тези надходять від кількох формально незалежних іноземних джерел.
Висновок
Загальна модель легітимізації дозволяє Москві частково компенсувати дефіцит об’єктивного міжнародного спостереження та зовнішнього визнання російських виборчих процедур. Замість інституційної оцінки створюється її функціональна заміна у вигляді набору позитивних свідчень іноземних спостерігачів, які завдяки громадянству, професії або суспільному статусу можуть бути представлені як незалежні зовнішні голоси.
Практика легітимізації зводиться до формалізації зовнішньої незалежності та змістової передбачуваності. Кремль створив відтворюваний механізм, у якому одні й ті самі тези підтверджують іноземні юристи, викладачі, журналісти, активісти та представники громадських організацій. Це дозволяє перетворювати підтримку окремих лояльних учасників на образ ширшого міжнародного схвалення, протиставляти їхні оцінки критиці західних держав і міжнародних інституцій та водночас переносити російські наративи в зовнішній інформаційний простір.
У результаті приватна позиція іноземця набуває функції міжнародного підтвердження, однак інституційно таким підтвердженням не є. Національність, професійний титул або належність до громадської організації використовуються як маркери зовнішньої незалежності та представництва, хоча сам учасник не має мандата держави, визнаної міжнародної місії чи професійної структури спостереження.
