Огляд останніх тенденцій

Напередодні парламентських виборів у Вірменії інформаційне середовище навколо країни демонструє ознаки посилення комплексної кампанії російського впливу. Йдеться не лише про традиційні інформаційно-пропагандистські інструменти, а про ширше поєднання медійного, економічного, політичного та інституційного тиску. Для Москви ці вибори мають значення не лише як внутрішньополітична подія у Вірменії, а як елемент ширшого регіонального балансу сил: результат голосування може вплинути на темпи дистанціювання Єревана від Росії, перспективи зближення з ЄС і США, а також на майбутню роль Вірменії в євразійських інтеграційних структурах.

Ключовим елементом зафіксованої кампанії є формування уявлення про те, що європейський курс Вірменії неминуче матиме високу економічну й безпекову ціну. У вивчених пропагандистських матеріалах системно просувається наратив про неможливість збереження вигод від участі в євразійських механізмах і одночасного зближення з ЄС. Через посилання на залежність аграрного експорту від російського ринку, можливі втрати ВВП, ризики для трудових мігрантів і торговельні обмеження формується причинно-наслідковий ланцюг: політичне дистанціювання від Москви нібито автоматично призводить до економічного погіршення. Такі повідомлення спрямовані передусім на соціальні групи, чутливі до економічної нестабільності, як-от сільське населення, бізнес, орієнтований на РФ, трудові мігранти та їхні родини.

Паралельно використовується дискредитація уряду Нікола Пашиняна та проєвропейського курсу. Чинна влада подається як така, що руйнує традиційну систему безпеки, послаблює державність і діє в інтересах зовнішніх акторів – Заходу, Туреччини та Азербайджану. У цьому контексті карабаська травма, страх нової війни та тема конституційної реформи інтегруються в єдину рамку: курс Пашиняна інтерпретується не як спроба модернізації чи перегляду зовнішньополітичної стратегії, а як шлях до втрати ідентичності, суверенітету та безпеки. Важливу роль відіграють афілійовані політичні, медійні та громадські актори, зокрема проросійські опозиційні фігури, телевізійні коментатори та Telegram-канали, які ретранслюють взаємно підсилювальні меседжі.

Окрему увагу слід приділити використанню офіційних міжнародних платформ і міждержавних інституцій. Якщо на ранніх етапах кампанії переважали медійні атаки, ток-шоу, Telegram-екосистема та експертні коментарі, то наприкінці травня зросла роль офіційних політичних сигналів. Через дипломатичні заяви, обговорення перспектив участі Вірменії в євразійських структурах, апеляції до економічної взаємозалежності та публічне артикулювання можливих наслідків перегляду зовнішньополітичного курсу Москва намагається надати своїм наративам статусу не лише медійної інтерпретації, а й «об’єктивної» міждержавної реальності.

Зокрема, одним із таких сигналів стала майже синхронна реакція російського та євразійського політичного простору на заяву Нікола Пашиняна про можливий референдум щодо зовнішньополітичного вибору країни. Після того як Володимир Путін у телефонній розмові та через офіційні канали фактично актуалізував тему майбутнього Вірменії в межах євразійської інтеграції, аналогічні меседжі почали транслюватися представниками інших держав ЄАЕС та ОДКБ, зокрема через політичні й експертні майданчики Казахстану, Білорусі та Киргизстану.

У результаті питання референдуму було виведене за межі внутрішньовірменської дискусії та представлене як фактор, що потенційно впливає на майбутнє всього євразійського інтеграційного простору. Така синхронізація заяв створює враження консолідованої позиції союзників Москви щодо небажаності подальшого дистанціювання Єревана від ЄАЕС та покликана підсилити інформаційний тиск на вірменське керівництво напередодні парламентських виборів.

Подібне залучення офіційних форматів виконує декілька функцій. По-перше, воно легітимізує проросійські меседжі, перекладаючи їх із площини пропаганди в площину дипломатичної та економічної політики. По-друге, посилює тиск на уряд Вірменії, демонструючи, що наслідки політичного вибору можуть бути інституційно оформлені через торговельні, регуляторні або інтеграційні механізми. По-третє, створює для виборців враження прямого зв’язку між результатами виборів і майбутнім доступом до російських ринків, робочих місць і безпекових гарантій.Таким чином, поточна кампанія впливу свідчить про еволюцію російської стратегії щодо Вірменії. Кремль поєднує неформальні механізми, зокрема дезінформацію, страх, дискредитацію, афілійованих акторів – із формальними міжнародними та міждержавними інструментами. Це підвищує ефективність політичного тиску й ускладнює його ідентифікацію як прямого втручання. Головний ризик полягає в інституціоналізації російського впливу: використанні міжнародних механізмів не для нейтральної дипломатії, а для формування контрольованого політичного середовища, що обмежує демократичний вибір і суверенне ухвалення рішень у Вірменії.

Контекст

СІЧЕНЬ

13.01 — заяви Соловйова про СВО у Вірменії перед візитом міністра Мірзояна до США. Виклик російського посла в Еревані.

20.01 — заява Лаврова про молдовський сценарій та висловлювання (виправдовування) проросійського політика Вардана Гукасяна, колишнього мера Гюмрі. Соловйов розвиває тему Карабаху. Цитати:

Соловйов:

«Армяне жили на территории Карабаха, а сейчас там не осталось ни одного человека. Осознание масштаба этой трагедии придет гораздо позже. Гонения на Армянскую апостольскую церковь — тоже не случайность. Это страшная ночь, которая опустилась на Армению. Как этот великий народ ее переживет и какие усилия потребуются, чтобы выйти из этого состояния, — отдельная, большая и сложная тема. Все это происходит в регионе, где вокруг такие «волки», что разорвут все, что смогут, в один момент».

Багдасаров:

«Да, к сожалению, ты правильно говоришь. Это тяжелейший момент, возможно, сопоставимый с периодом, предшествовавшим геноциду 1915–1923 годов. Это может закончиться тем, что многие сейчас, возможно, в Армении еще не понимают: Армению может ожидать та же участь, что и Нагорный Карабах. Армянское население будет вытеснено и выдавлено с исторической территории».

«Я предпочитаю называть республику Восточной Арменией, потому что 5–7% исторических армянских земель не могут называться всей Республикой Армения. Это полный абсурд. Но, как бы то ни было, армянская государственность сохранилась. И сохранилась она благодаря России, российскому государству. Кто знает историю Армении, тот это прекрасно понимает».

22.01 — Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян оголосив про плани щодо об’єднання енергетичних систем Вірменії та Азербайджану. Вірменія стала учасницею Саміту миру Трампа. Продовження теми «Молдовського сценарію». 

ЛЮТИЙ

5.02 — Лавров під час зустрічі з головою Національного Зібрання Вірменії Аленом Симоньяном «спростував» погрози в бік Вірменії та заявив про намір ЄС посіяти наратив недовіри й брехні між Вірменією та РФ.

Лавров:

«…отмечу попытки поставить под сомнение нашу общую историю и мы всегда будем свято хранить память о том вкладе, который армянский народ внес в победу над нацизмом.»

10.02 — Візит Джей Ді Венса до Вірменії, наративи про «інтереси» НАТО на Кавказі («Влезли к нам…»).

12.02 — Продовження обговорення теми візиту Венса, заява Захарової про начебто «вільний вибір Вірменії».

КВІТЕНЬ

1.04 — Візит Пашиняна до Кремля, заява Путіна щодо арешту проросійського олігарха.

23.04 — Активне просування наративу про намагання Заходу «вичавити РФ з Кавказу», паралельно активація зусиль із лобіювання проросійських політсил — партії «Сильна Вірменія» та блоку «Вірменія» на майданчиках «Спутник», «Yerevan Today Rus» та «Крим24».

ТРАВЕНЬ

5.05 — Євросаміт у Вірменії, активне просування на федеральних каналах євроскептичних наративів, «зради» та дискредитації Зеленського. Поширення наративів про «Молдовський сценарій», аналогії з Румунією. 

10.05 — Звинувачення Пісковим керівництва Вірменії у тому, що Єреван надав майданчик для антиросійських заяв (зокрема Зеленському), водночас заява про те, що Вірменія особисто публічно не озвучувала претензій до РФ (апелювання до вірменської діаспори та проросійськи налаштованих вірмен – як до союзницької сили, на противагу Заходу, по суті мобілізація електорату).

29.05 — заява Путіна про «теплі» відносини з Вірменією, «величезний» економічний потенціал, безкінечні інвестиції і тому подібне.